Розбився годинник

Розсипалися хвилини

Чорним намистом

По інших

Вимірах

І часах

В наступне тисячоліття

Виліплюю

Обеліск

Пам’яті…

                (Атена Пашко)

У березні минає річниця, коли в ніч із 25 на 26 березня на 55 кілометрі автодороги Бориспіль – Золотоноша за нез’ясованих обставин трагічно загинув лідер національних сил України, принциповий політик, невтомний борець, правозахисник, ідеолог і натхненник Народного Руху України – В’ячеслав Максимович Чорновіл.

В. Чорновіл – це непересічна, яскрава особистість нашої історії, людина високих моральних чеснот, гідний патріот, у якого Слово і Діло  завжди підпорядковувалися високій ідеї – ідеї  відродження Української державності і служіння українському народові. Він ще замолоду поставив собі за мету – українська самостійна держава. І крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею, книга за книгою – ішов до цієї мети...

В’ячеслав Максимович належить до покоління правозахисників, які в складних ідеологічних та політичних обставинах захищали права Людини і Нації. За відверту національну позицію, правдолюбство і чесність В.Чорновіл отримав серйозний вирок – кілька арештів, тюрма, табори, заслання…

Його життєвий шлях змінився з кінця 80-х років,  а у березні 1990 року В.Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Із квітня 1992 року – В. Чорновіл на постійній роботі в парламенті України, Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років, керівник депутатської фракції Народного Руху України. Із 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи, із 1995 року – шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети „Час-тіmе”.

У незалежній Україні В. Чорновіл став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996 року) у галузі журналістики і публіцистики за збірки „Правосуддя чи рецидиви терору?”, „Лихо з розуму”, книгу „Хроніки таборових буднів».

 Піднятий на політичну арену першими хвилями демократичних перетворень, В.Чорновіл одразу завоював повагу і прихильників, і відвертих ідеологічних суперників безкомпромісністю суджень, поведінкою, глибиною розуміння політичної ситуації, умінням із блискавичною швидкістю орієнтуватися в ній і відповідно обирати тактику і стратегію боротьби.

В.Чорновіл посідає особливе місце в історії нашого ліцею, він був членом Піклувальної ради нашого закладу, його ідейним натхненником і духовним наставником. Старше покоління ліцеїстів та учителів  його пам’ятає, а молодше  з гідністю згадує ім’я та справи цієї людини.

24 березня у ліцеї відбувся Вечір пам’яті на честь почесного члена Піклувальної ради ліцею та лідера національних сил – В’ячеслава Чорновола.  Трагічне й героїчне життя В’ячеслава Максимовича пролетіло перед глядачами. Із вуст ліцеїстів лунали актуальні думки В.Чорновола, розчулювали поезії-посвяти його дружини – Атени Пашко, особливо чуттєво звучали слова про В.М.Чорновола із вуст випускників ліцею – Наталки Палій та Олексія Ананова.

Щирими та  глибокими стали спогади Валентини Максимівни Чорновіл – сестри загиблого, яка з радістю поділилася з ліцеїстами своїми роздумами про життя та діяльність харизматичного лідера українців.

Окрасою вечора стала пісня, присвячена подружжю Чорноволів «Тернова ружа» (Г. Менкуш, В. Іванишина), яку виконав випускник ліцею Олексій Ананов.

Особливу подяку в організації та проведенні вечора висловлюємо Аллі Арсенівні Ткач, почесному вчителю ліцею, сценаристу та режисеру дійства, яка була особисто знайома з В.М. Чорноволом і свято шанує пам'ять про цю Людину.

 25 березня ліцеїсти  24 (юридичної) групи поклали квіти до пам’ятника В’ячеслава Максимовича  Чорновола.

 Актуальними і безсмертними залишаються слова і настанови В’ячеслава Максимовича  Чорновола:

• „…для мене і для нас усіх націоналіст – це патріот своєї Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче добра для неї. Отож треба провести межу між жертовним націоналізмом, і тим, що я можу назвати, кар’єрним…”
• „…однак шани заслуговує тільки той, хто шанує самого себе... Бо Україна починається з тебе...”
• „Я вірю в силу духу українського народу, який у критичний момент зуміє зібратися з силами і подолати важку кризу, який не дозволить знову надіти ярмо неволі! Тільки така віра у невмирущість народного духу дає мені підставу з надією дивитися в майбутнє...”

Він не став Президентом України, але став її національним Героєм посмертно. Його вбили в русі, у дорозі, на шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров’ям і життям.

Україна для нього була найдорожчою. А він для України? Ми ще не скоро осягнемо, кого втратили…

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

    І чесно гляну в чесні твої вічі

    І  в смерті з рідним краєм поріднюсь…