Василь Стус писав: «Любов – то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом». Скільки справжніх квітів сьогодні прикрашають стіни Українського гуманітарного ліцею завдяки виставці робіт художника Любомира Мартинюка... Багата палітра найрізноманітніших відтінків притягує, заворожує, дає змогу знайти саме те, що підкреслює сьогоднішній настрій, занурює у роздуми, повертає у спогади. Так, саме спогади, бо на картинах змальовані не ті «пречесані», вибагливі, примхливі квіти з оранжерей та з-за скляних вітрин, які доступні у будь-яку пору року, а ті, з домашніх немудрованих квітників, які вже провели птахів у вирій і заховалися у темні льохи або під купи прілого листя до наступної весни.

Кожне полотно, здається, не вміщає у собі того оберемку, який хотів зобразити майстер, і ця пишність, розкіш, густота і величність дає змогу відчути себе маленькою захищеною комашкою серед гострого аромату і соковитого кольору велюрових і шовкових тканин пелюсток.

Цією любов’ю квітів і красою пейзажів можна буде насолодитися ще деякий час, доки триватиме виставка. У підготовці до відкриття брав участь не лише сам автор – Любомир Мартинюк, а і вчителі. Снітко Ганна Григорівна вдало організувала роботу і кожен долучився до створення прекрасного, ладнаючи кріплення до рам, розміщуючи та розвішуючи полотна у бажаному порядку. Клопітка робота нагадувала сад з бджолами, де панувала атмосфера світла і дружелюбності та турботи. По завершенню організаційних робіт вчителі мали нагоду взяти участь у арт-терапії: художник створював черговий шедевр з натури, а кожен за його прикладом, творили те, що підказував настрій. Звичайно, не всім вдалося створити шедевр, але кожен малюнок зображував ту єдину справжню квітку, яку вмістив у серце людині Бог. Усі були задоволені від такого закінчення робочого дня і можливості ще і ще раз вдихнути аромат олійних фарб і щораз, проходячи по коридору, віднаходити і розглядати якусь нову деталь на певній картині.