«Будинок «Слово»»
15 листопада ліцеїстам випала унікальна можливість побувати на прем’єрі документального кінофільму нашого випускника Тараса Томенка.
«Будинок «Слово»» - однозначно тріумф цієї осені. Фільм розповідає про «розстріляне відродження», зображує всі приховані сторони «червоного режиму». Унікальна споруда Харкова, навколо якої розташований дивовижний сквер, є уособленням шраму на серці всієї України. Упевнена, що не всі люди, проходячи повз цей Будинок, знають трагічну історію пам’ятки жорстоких 1920-30-х років. Саме тут жили неперевершені письменники: Микола Хвильовий, Остап Вишня, Валер’ян Підмогильний, Павло Тичина,Юрій Яновський та інші. Це історія про те, як система знищує митця, і як рай обертається на пекло.
Кінострічка «Будинок «Слово»» стане цікавою та пізнавальною для широкого кола глядачів. Світ – не фабрика по здійсненню бажань, і саме цей кінофільм допомагає зрозуміти роль інтелігенції в історії творення України. Ми повинні знати і пам’ятати нашу мистецьку еліту.
Від щирого серця вдячна нашим випускникам - організаторам колективного перегляду - Юрію Павленку, Тарасу Ткаченку, Пилипу Іллєнку, а особливо режисеру Тарасу Томенку, що зміг розкрити нові грані історії нашої культури.
ліцеїстка 31 групи
В умовах гібридної війни, що триває ось уже три роки, нація не має права забувати про тих, хто віддав своє життя заради майбутнього нашої держави.
В урочищі Сандормох, що в російській Карелії, 80 років тому, на початку листопада, тоталітарний рядянський режим знищив більше тисячі найкращих представників національної культурно-мистецької інтелігенції, інтелектуальної еліти українського народу. Усі вони були безневинно убиті лише за відданість та віру в Україну. Тільки за погляди та переконання репресивна машина, нехтуючи усіма їх здобутками, безпощадно знищувала ціле покоління інтелігентів. Заздалегідь спланована та добре обміркована акція надовго позбавила Україну найкращих її громадян.
Ще в 1920-х роках для митців-театралів, поетів та прозаїків Харкова було споруджено будинок «Слово», що мав стати першокласним, безпечним житлом та осередком української культури. Сюди в 1930 році заселились такі великі постаті історії мистецтва, як: Валеріан Підмогильний, Іван Багряний, Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Остап Вишня, Лесь Курбас, Микола Куліш та безліч інших. Отримавши власні квартири у будинку, де були небачені для того часу зручності, вони самі фактично підписали собі смертний вирок.
Документальний фільм випускника ліцею, Тараса Томенка, «Будинок «Слово»», дає можливість сучасному глядачу, який, на щастя, не зазнав впливу радянської системи, усвідомити весь жах ситуації, коли всіх, хто може загрожувати злочинній діяльності влади, збирають в одному місці, під одним дахом, у мирному житті, щоб потім, в один момент, уночі, вивезти якомога далі та знищити як «ворогів народу». В один день сім’я, життя якої було абсолютно спокійним та невимушеним, а діти бавилися у дворі, заснувши, прокинеться вже без батька, бо його «забрав чорний ворон» КДБ. Лише зламавши та фізично знищивши всіх, хто протистояв радянській ідеології, імперіалістична влада зможе спати спокійно. Харківський будинок «Слово» став камерою смертників – хто не покінчив життя самогубством, був вивезений у підвали тюрем, а згодом розстріляний.
Завдяки нашим випускникам: Тарасу Томенку, Юрію Павленку, Тарасу Ткаченку, Пилипу Іллєнку було створено фільм, що пробуджує свідомість людини ХХІ-го століття, чітко вказуючи на героїв, що втратили власне життя, але творили задля України, ставши представниками Розстріляного Відродження.
Сташук Михайло,ліцеїст 32 групи